Село відразу почорніло


Село відразу почорніло

Це було на світанку. Там, за вікнами, буяла весна, і в людських оселях тієї весняної пори світились радістю і спокоєм людські душі. Хто ж знав, що біда вже на порозі, що вона ось - ось оповістить весь білий світ: що, не чекали? І хижо засміється.

А таки не чекали, бо очікували першотравневих свят, і Дня Перемоги, то навіть думки про несподіване нещастя не припускали. А воно вибухнуло вогнем і полум»ям над Чорнобилем, і здригнувся весь білий світ: незрима смерть простягла свої кістляві руки над Поліссям та над Україною. То було 30 років назад. І чернігівець Олексій Миколаєнко, який на той час служив у патрульній міліції, був такий молодий, як і його товариші по службі. Маючи 26 років, чоловік вже займав посаду командира відділення. Того весняного ранку, коли стався вибух над Чорнобильською станцією, Олексій був удома. Займався по господарству, аж десь о третій годині
приїхав до нього міліціонер Олександр Мироненко із тяжкою звісткою, говорить - Чорнобиль зірвався! Збирайся, колего, бери все необхідне в дорогу, та й поїдемо рятувати людей, що потрапили в біду.

Третього травня вранці чернігівські міліціонери прибули на базу в Іванків Київської області. Не встигли розселитися – поїхали в Андріївку людей евакуювати, бо чорна смерть миттю поширювалась довкола, і треба було шукати від неї порятунку. А порятунок один – якнайдалі від страшного місця, де стався вибух. Селяни з великим здивуванням зустріли міліціонерів з Чернігова, коли команда Олексія Миколаєнка прибула в село, люди й гадки не мали, що треба залишати насиджені місця та кудись їхати. Втім, держава віддала такий наказ: виселятися. Значить – так треба. Втім, люди неохоче покидали оселі, бо на кого ж полишити корівчину чи дрібну домашню птицю.

Олексій замовив 60 фур – для сільської живності. Людей розмістили в 54 автобуси. Та й то не всі погодилися виїхати. І все-таки 25 чоловік навідріз відмовились покидати домівки, навіть не розуміючи, на яку страшну небезпеку вони себе наражають. Три дні тривала евакуація в Андріївці. Про ті перші дні страшної трагедії Олексій згадує, що йому досі моторошно від згадки, як село на очах опустіло, як сумно ревіли корови, а собаки вили уночі. Згодом Олексій Миколаєнко евакуював зі своєю командою ще кілька сіл. А всього пробув у Чорнобильській зоні 15 діб - з 3 по 18 травня. Був майже поряд із зловісним четвертим реактором, який гасили на його очах. Люди йшли у саму пащу смерті, аби тільки загасити полум»я. А величезні хмари радіаційного пилу неслися за вітром за сотні-тисячі кілометрів, і частково осідали поруч.

Здавалось – всі ті жахіття позаду. Ба ні – через 10 років наздогнав його Чорнобиль, і дізнався Олексій про страшну хворобу, що виявили у нього лікарі; рак. Втім, рук ні на мить не склав, боровся зі своїм злим ворогом, і таки переміг.

Пан Олексій виховав трьох чудових доньок і має семеро онуків. Сьогодні Олексій Миколаєнко на пенсії, та тільки нудьгувати йому ніколи, працює потроху, майструє дерев»яні стільці. Вряди-годи відвідує рибалку, радіє з того, що виховав трьох доньок і має семеро онуків.
У його будиночку багато мисливських трофеїв, а ще є почесний куточок слави з численними нагородами за мужність і відданість своїй справі. Життя прожите не марно, вважає пан Олексій, і говорить, що жодного разу не пошкодував про свій вибір, коли йшов працювати у міліцію, якій віддав 26 років свого життя.

Регион: 
Чернигов и область
Село відразу почорніло