Життя в дорозі - як воно?


Життя в дорозі - як воно?

Щорічно в останню суботу серпня тисячі водіїв-далекобійників відзначають своє професійне свято - свято підкорювачів доріг.Скільки не зустрічала я далекобійників – усе це привітні, веселі та життєрадісні люди. По їхньому вигляду не вирахуєш, коли востаннє був удома, бачився з рідними, ночував у теплому ліжку чи в кабіні вантажівки, куштував домашні страви чи обійшовся сухим пайком. Підкорювачі великих автомобілів ніколи не стирають з обличчя посмішку, завжди йдуть на контакт. Сергій ДЯЧЕНКО має чималий стаж керування фурами і вже неодноразово на власному досвіді переконався: дорога жартів не любить.

Сергію Івановичу, як давно Ви стали далекобійником? Це була мрія з дитинства?

– Мрією, як такою, це не було… А за кермом я дуже давно, в 1979 році почав їздити на КАМАЗі, він уже вважається рейсовим автомобілем. Тоді я возив комплектуючі до автокранів з усього Радянського Союзу… Отак воно й почалося.

– А який Ваш найдовший рейс?

– Португалія. Тоді я проїздив 26 днів – і на Україну.

– Сергію Івановичу, розкажіть по скільки годин доводиться не спати за кермом і як Ви боретеся зі сном?

– Раніше нас підганяли, тому доводилося весь час бути в дорозі: я за кермом – напарник спить, потім навпаки. Щоправда, на наших дорогах багато не поспиш! Але зараз у вантажівках є такі-собі тахографи, і водія можуть контролювати: скільки їхав, з якою швидкістю, коли їв і скільки спав. Якщо був за кермом більше 9 годин підряд, фірму, де він працює, штрафують. Та це і правильно, людина ж не робот!

– У яких країнах Ви побували, і де сподобалося найбільше?

– Їздив дорогами Росії: побував на Уралі, на Півночі. З тисячами кілометрів міряв пробіг на Кавказі. Побував у Португалії, Норвегії, Голландії, Італії… Багато країн об’їздив, та хотілося б на Аляску потрапити. Кожна держава по-своєму гарна, в кожній своя природа, свій колорит. Приймають скрізь добре, головне – правила не порушувати. Україна дуже забруднена, скрізь сміття! Росія не відстає. Раніше таке і в Білорусії було, але зараз там порядок, чистота, дороги нові й даїшники на своєму місці.

– Я часто чула вислів: «Дорога – це романтика». Ви погоджуєтеся з такою думкою, чи все не так романтично, як здається?

– О, так, дорога – це романтика. Але такою вона була, коли я мав років 20-30, а коли вже за 40, треба думати, як прогодувати сім’ю.

– Сергію Івановичу, цієї суботи було професійне свято далекобійників. Як Ви його відзначили?

– Був у рейсі, адже свято святом, а життя диктує свої правила. Хотілося б, звичайно, зустрітися в колі друзів-далекобійників, відсвяткувати: їмо ж один хліб… Та робота не чекає!

– Дякую за теплу розмову!

Хочеться побажати Сергію Івановичу й усім його колегам-далекобійникам здоров’я і гарного настрою. Нехай дорога буде чистою та рівною, а пасажири – добрими людьми, нехай світлофор завжди світить зеленим, приймач співає задушевні пісні, колеса крутяться, машини не ламаються!

Ірина Кожукало

gradpryluky.info

Регион: 
Прилукский район
Життя в дорозі - як воно?