Олександр Усик: «З Чернігівщиною мене багато що пов’язує»


Олександр Усик: «З Чернігівщиною мене  багато що пов’язує»

У Київському міжнародному центрі культури і мистецтва (колишній Жовтневий палац) відбулася церемонія «Герої спортивного року» за підсумками 2011 року. У номінації «Найкращий спортсмен» лауреатом став боксер Олександр Усик. Він отримав традиційний диплом, квіти, статуетку, а також грошову винагороду у 50 тисяч гривень від Національного олімпійського комітету України і ключі від автомобіля «Хюндай Елантра» (подарунок від благодійного фонду віце-прем’єр-міністра України Бориса Колесникова). За подією у залі спостерігали його дружина Катерина, а у Риботині Коропського району дивилися у запису трансляцію на Першому національному каналі телебачення мати Надія Петрівна, батько Олександр Анатолійович, односельці.
Зустрітися з уславленим спортсменом мені не довелося, оскільки він людина зайнята, тож вирішив скористатися мобільним зв’язком.

– Олександре, де пройшло твоє дитинство?
– Народився у Сімферополі. Однак невдовзі сім’я переїхала у Риботин, звідкіля родом мама. Навчався у місцевій школі до п’ятого класу. Ріс звичайним сільським хлопцем. Від однолітків хіба що вирізнявся активністю, азартом. Любив поганяти у футбол. Постійно брав участь у турнірах, які організовував вчитель Володимир Приходько. То ж із Чернігівщиною мене багато що пов’язує. Потім знову опинився у Сімферополі.
– Перш ніж вийти на ринг, ти пробував сили у футболі й навіть виступав за сімферопольську молодіжну команду «Таврія-87»...
– Грав за основу лівим півзахисником. Та футбол – фінансовий вид спорту. Потрібні були кошти на поїздки, придбання форми, бутсів тощо. Мої батьки не змогли на це розщедритися. І однолітки запропонували позайматися безкоштовно у секції боксу.
Доволі пізно я розпочав боксерську кар’єру – у 15 років. Прийшов у спортзал, спробував. Сподобалося, хоча одразу добре отримав по зубах. Це зачепило. Більше часу почав відводити тренуванню: приходив о 15-й і йшов о 19-й годині. До знемоги працював над собою, бо розумів, що бокс любить сильних. Заслужений тренер України Сергій Лапін поступово зі знанням справи шліфував мою майстерність.
– Твій дебют сенсаційно відбувся на чемпіонаті України. Напевно, ніхто не сприйняв серйозно новачка?
– Мені виповнилося лише 19 років. Серйозних поєдинків не проводив. У ваговій категорії до 75 кг зібралися солідні претенденти. Хвилювався неймовірно. Невпевненість тривала лише до виходу на ринг. Суперникам довелося відчути всю міць моїх кулаків. У півфіналі переміг учасника Олімпійських ігор Віктора Полякова. А в боротьбі за найвищу нагороду по очках виграв у Сергія Дерев’янченка. Після цього мене запросили до збірної України. Майже одразу відбувся і дебют на міжнародній арені. На Стамбульському турнірі Ахмета Комерта дійшов до фіналу, де програв досвідченому єгиптянину.
– Відповідальний момент у твоїй кар’єрі настав у 2008 році, чи не так?
– У 2006 році на чемпіонаті Європи у Пловдиві (Болгарія) у ваговій категорії до 75 кг здобув бронзову медаль. Надалі тримати потрібну вагу було важкувато, доводилося зганяти зайві кілограми. Тому поступово перейшов в інші категорії; спочатку до 81 кілограма, а перед Пекінською Олімпіадою – до 91. Доля поїздки у Піднебесну вирішувалася на турнірі в Італії. Майже всі поєдинки вигравав із різницею у 10 і більше очок. На жаль, через травму руки не зміг вийти на фінальну дуель. Тішило, що отримав ліцензію, а ризикувати здоров’ям не було сенсу.
– На Іграх-2008 щось не склалося?
– Дещо переоцінив себе, розслабився, бракувало агресії, спортивної злості. Тому зумів дійти лише до чвертьфіналу.


– Чемпіонат світу 2011 року в Баку став для тебе зірковим часом...
– З невдачі у Пекіні зробив висновки. Багато що переосмислив. Почав більш раціонально тренуватися. Відтоді програв тільки один бій – на чемпіонаті світу-2009. Багато у тренуваннях допоміг наставник Анатолій Ломаченко. Феєричною перемогою в Азербайджані на планетарній першості довів, що вартий чемпіонського звання. А ще виграш дав мені путівку на Олімпіаду-2012 до Лондона. Велика заслуга в цьому і мого тренера Дмитра Сосновського. Він також на церемонії «Герої спортивного року» переміг у номінації «Найкращий тренер». До речі, у Баку збірна України здобула 4 золоті і 1 срібну нагороди.
– На Батьківщині вас зустрічали, як героїв. Що запам’яталося?
– Зустріч із Президентом України. Він вручив мені орден «За заслуги» ІІІ ступеня. А ще Віктор Федорович Янукович дав вказівку, аби всі чемпіони на місцях отримали квартири. Скажімо, я не мав власного житла. З дружиною та донечкою винаймали помешкання. Недавно голова Ради Міністрів Криму Анатолій Могильов вручив мені ключі від трикімнатної квартири у Сімферополі, незабаром новосілля.
– Як проводиш вільний час?
– Вдома, у колі рідних. Допо­магаю дружині по господарству. Люблю погуляти з дворічною донечкою Єлизаветою. Вона таке миле дитятко! Для найдорожчих складаю вірші, пишу пісні. А ще танцюю, люблю музику у стилі хіп-хоп, граю у теніс. Планую випустити невеличку збірку власних віршів.
– Олександре, чи збираєшся піти з любительського боксу?
– Пропозиції були, але поки що їх не розглядав. Наразі в мене одна мета – перемога на Олімпіаді в Лондоні, а далі побачу....
Лондонська Олімпіада не за горами. Будемо вболівати за Олександра Усика. Нехай йому щастить!

Віктор БЕРЕГОВИЙ, "Деснянка вільна"

Регион: 
Украина
Олександр Усик: «З Чернігівщиною мене  багато що пов’язує»
Олександр Усик: «З Чернігівщиною мене  багато що пов’язує»
Олександр Усик: «З Чернігівщиною мене  багато що пов’язує»