Олександр Сугоняко: «Йди до істини, чого б це тобі не коштувало»


Олександр Сугоняко: «Йди до істини, чого б це тобі не коштувало»

Олександр Сугоняко ще на зорі незалежності України працював над створенням національної грошової системи та банківської сфери. Був серед ініціаторів виходу країни з рубльової зони та запровадження гривні, виступав за те, щоб Росія повернула заощадження громадян України у Ощадбанку СРСР.

1993 року на I-му з’їзді Асоціації українських банків (АУБ) Сугоняка було обрано її президентом. Обіймає цю посаду й дотепер. У 1998 році одним із перших спрогнозував загрозу фінансової кризи в країні, запропонував способи її уникнення. На жаль, влада не дослухалася до багатьох його пропозицій. Того ж року за його участі було створено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. 
А народився Олександр Сугоняко у селі Араповичі Новгород-Сіверського району.

Якби не Маркс, то не розбирався б у грошах

– Олександре Анатолійовичу, Ви заслужений економіст Ук­раї­ни, віце-президент Цент­рально-Євразійської банківської федерації, член Координаційної Ради банківських асоціацій країн-членів ГУАМ, хоча за освітою – радіо­інженер. А про що мріяли в дитинстві?
– Хотів літати. Але комісія з військкомату не дозволила. Зір підвів. Це перша моя мрія. Потім зацікавився радіо. Десь у четвертому-п’ятому класах із захопленням виготовляв детекторні приймачі. Добре вчився у школі, фізику дуже любив. Тож вступив на радіофакультет. Наша Дробишівська середня школа давала міцні знання. З 32-х випускників 20 моїх однокласників здобули вищу освіту.
– Як стали фінансистом?
– Після того, як прийшов на завод і побачив, що економіка в країні нікуди не годиться, вирішив стати фінансистом. Раніше вважав, що наша радянська економіка найкраща, а коли після інституту почав працювати робітником, зрозумів, який там безлад. Для мене це було шоком. Щоб зрозуміти причину, почав уважно читати «Капітал».
– А в інституті ж вивчали!
– Студентами ми сміялися з тієї «політекономії». А закінчивши вуз, почав ретельно вивчати самотужки. Можливо, ніхто в Україні не знав Маркса краще, ніж я, бо для себе вчив. Півтора року його штудіював. Звичайно, було важко. А згодом це примусило мене кинути роботу. На той час я вже зробив кар’єру: від робітника до начальника житомирського вузла зв’язку. Там працював із 1979-го. За два роки посів місце начальника, а 1985-го все кинув і взявся за економіку.
Можна сказати, що якби не Маркс, то я не розбирався б у грошах. Був єдиним у Радянському Союзі радіоінженером, якого допустили до викладання політекономії капіталізму у виші.

Завадив матері отримати звання Героя

– В одному інтерв’ю Ви розповідали, що маму було відзначено двома орденами Леніна. За що її нагородили?
– За працю в колгоспі. Хоча вона навіть ланковою не була. Обидві відзнаки мама отримала до 23-х років. Могла б і Героєм Соціалістичної Праці стати, тоді любили вшановувати завзятих комсомолок. Але тут я завадив. Треба було їхати до Москви, а вона саме була при надії, чекала моєї появи на світ. На жаль, рано від нас пішла, у 45 років. Мама дуже працьовита була і сповнена любов’ю. Її погляд до цього часу зігріває мою душу.
Іншого близького родича, дядька Миколу Степановича Сугоняка, було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора і орденом Лені­на. Його знали не лише в ра­йоні, а і в області і, мабуть, у Радян­ському Союзі. Він працював екскаваторником. 30 років відпрацював у піщаному кар’єрі на Десні. Сугоняки завжди були серед найкращих. Батько у колгоспі по кілька норм виконував.
– А Ви цікавилися історією свого прізвища?
– Воно походить ще із санскриту. Моєму прізвищу щонайменше дві тисячі років. Означає весло для човна. Я народився на Десні, тож дуже люблю човни, а також люблю веслувати. Це якраз ті місця, що оспівав Олександр Довженко. Але додому тепер їжджу лише раз на рік. У мене навіть є одна картина з річкою – човен без весла. Але нащо Сугонякові весло?
– Президент Кучма – Ваш земляк?
– Так, із сусіднього села.
– Завдяки йому в Чайкиному й Новгороді-Сіверському такого набудували!
– Та був, бачив.
– Ви з Леонідом Даниловичем знайомі. Десь Ваші шляхи перетиналися?
– Безумовно. Адже на початку дев’яностих були депутатами Верховної Ради одного скликання. Саме цей Парламент і проголосив незалежність України, до того ж, завдяки активній позиції групи «Народна Рада», членом якої я був. У Новгороді-Сіверському Кучма відбудував музей, присвячений «Слову о полку Ігоревім». А директором його працює мій брат Микола Сугоняко, син згадуваного орденоносця… Це добре, що Кучма рідні місця відбудував, але, очевидно, Президент мав працювати на всю Україну.

Респіратори відразу ставали червоними

– Олександре Анатолійовичу, розкажіть, будь ласка, про Чорнобиль у Вашому житті.
– 19 травня мене мобілізували, а 30-го я вже був у Чорнобильській зоні. Мене призначили командиром 664-ї Окремої лінійно-кабельної роти зв’язку. Мали завдання забезпечувати зв’язок між усіма військовими частинами, які були в тридцятикілометровій зоні. Працював там до 24 жовтня, майже півроку.
– Якими були найсильніші враження того часу?
– Найжахливіше, коли ти в’їжд­жаєш у відселене село. Людей вивезли, а кури, коти й собаки бігають і білизна висить. Стоїть миска, де лежать випрані речі, ще не розвішені. Частину білизни хазяйка вивісила, а частина так і лишилась… Наче була війна. Ще одне враження, інше за настроєм. У вересні заїжджали в зону. У селах людей не було, а яблука вродили незвичайні, такі наливні. Аж просвічувалися на сонці. Ніхто їх не зривав, то вони наливалися соком. Не можна було втриматися, рвали і їли. А у вересні, коли доступу в зону вже не було (з липня територію  обгородили), здивували гриби. Їх теж ніхто не збирав, шляпки були діаметром, як тарілки. Здорові й не червиві. То ми набрали кілька мішків. Смажили в себе у військовій частині. Роботи в зоні вистачало: прокладали й обслуговували кабельні лінії зв’язку. Респіратори відразу ставали червоними. Викидали і все. За роботою нічого не помічали. Здавалося, що це звичайна робота. А після повернення почалися проблеми зі здоров’ям. Бігав на довгі дистанції, часто відвідував лазні, пив багато води (так я намагався вимити із себе радіонукліди), але все це не давало результату.
З хворобою, ба навіть із примарою смерті, я залишився сам на сам. Ні від кого було чекати на допомогу. А далі – смирення перед Творцем. Потім з’явилася думка: я ж не знаю, Господи, що у Тебе написано в Книзі життя. Згодом прочитав про те, що людина може голодувати 15 днів без нагляду лікарів. Я й подумав: якщо маю померти, то день туди, день сюди – нічого не вирішить... Тож узяв відпустку, почав голодувати і будувати гараж. Голодування було нелегким, але вже на 6-7-ий день мені стало краще, а на 14-ий я відчув, що буду жити…

Відсотки викривляють грошову систему

– Хоч як не дивно, але кредитування тісно пов’язане з релігією. Християнам, наприклад, було заборонено позичати гроші під відсотки, а іудеям – ні (звідти й виникали династії Ротшильдів). Нині цікавий досвід світу демонструє мусульманський банкінг…
– Це дуже складна тема. Гадаю, що відсотків бути не може, тому що вони викривляють грошову систему. Це те, що я сьогодні знаю напевне. Якби мені 5 років тому хто таке сказав, я б подивився: чоловіче, що ти таке кажеш? Але тепер знаю, що такої банківської галузі, як до кризи 2008 року, більше не буде. Якою вона має бути – ніхто не знає, над цим треба думати. І безпроцентні кредити – одне з головних питань, яке потребує прояснення. До речі, в ісламських банках немає поняття відсотка за кредит. Позичальник ділиться з банком отриманим доходом від використання грошей. І доходи, і збитки клієнт та банк мають розділити відповідно до визначеної пропорції. Це дає змогу уникнути ризиків і накопичення фіктивних капіталів.
Життя підтвердило правильність такого підходу. Агресивне зростання фінансового ринку, відірване від реальної економіки, як і видача позик неплатоспроможним клієнтам, спричинили фінансову кризу у світі. Маю зазначити, що жити не за бажаннями, а обмежуючись лише потрібним – це моральний закон, біблійний принцип, яким буде керуватися нова цивілізація, якщо вона, дасть Бог, народиться.
– І наостанок розкажіть, будь ласка, про свої уподобання.
– Люблю риболовлю, працювати на дачі з бджолами, кататися на гірських лижах і, безумовно, читати. З дружиною Наталею маємо трьох онуків: Назару 6 років, Івану – 2, Меланії – 5. Син Олександр – дипломований автомобіліст, донька Катя за першою освітою соціальний психолог, за другою – художник-модельєр, але нині опікується дітьми.
Розмовляла Ніна СОТНИК
Фото з архіву Олександра СУГОНЯКА
Деснянка вільна №27-28 (430-431)
 
Олександр Сугоняко: «Йди до істини, чого б це тобі не коштувало»
Олександр Сугоняко: «Йди до істини, чого б це тобі не коштувало»