Наталія Мандрика — перша чернігівська леді-інструктор


Наталія Мандрика — перша чернігівська  леді-інструктор

Наталія Мандрика – яскравий приклад того, що з гендерною політикою в нас у країні не все так і погано. Адже ця жінка не лише добре знається на автомобілях і мотоциклах, а й навчає керувати ними інших. Уже півтора роки пані Наталія успішно працює майстром виробничого навчання в Чернігівському обласному спортивно-технічному клубі обласної організації товариства сприяння обороні України. І це єдина жінка на Чернігівщині, яка обрала собі таку професію. А нагода поспілкуватися з тендітною красунею, яку колеги-чоловіки визнали «своїм хлопцем» випала напередодні Дня автомобіліста.

– Наталіє, коли вперше сіли у водійське крісло?
– Уже в три роки я була на колінах у тата, коли він кермував вантажівкою. А вперше самостійно сісти за кермо він дозволив, коли мені було 7 чи 8. Звісно, не на трасі. Батько підказував, що робити, а я слухняно виконувала. Так я проїхала свої перші 500 метрів, і тоді моїй радості не було меж! А навчати водінню він мене став десь із 13-14-ти років. І в 16 я вже добре вміла це робити, але посвідчення водія отримала лише в 21 рік, бо гроші на автошколу заробляла сама. Незважаючи на те, що вміла їздити, вчилася сумлінно. Після успішно складених іспитів батько оформив довіреність, і я стала користуватися його «жигулями». Так набиралася досвіду.
– Батько був вимогливим вчителем?
– Дуже! Я забула сказати, що нині він теж працює майстром виробничого навчання. Тато мені сказав, що я маю їздити навіть краще, ніж він. Коли мене вчив, були і сльози, і роздратування, але зрештою все склалося добре.


– До речі, хто ви за освітою?
– Я економіст. Нині розумію, що можна було б піти вчитися на автосправу, а тоді такий варіант мені ніхто не підказав. Тож, мабуть, наслідуючи моду, обрала собі фах. Як згодом з’ясувалося, економіка – це не моє покликання, бо вабить мене все, що пов’язане з автівками.
– Чи не відчуваєте до себе зверхнього ставлення колег-чоловіків: мовляв, не жіноча це справа?
– Спочатку саме так і було, але нині зі мною спілкуються, як із рівною.
– Як відомо, майстер виробничого навчання має не лише добре знати автомобільну грамоту, а й у разі потреби усунути якусь технічну несправність…
– Колесо, лампочку, масло замінити – без проблем! Якщо несправність серйозна, то ремонтую машину на автостанції.
– Простіше вчити водінню хлопців чи дівчат?
– Особливої різниці немає. Хоча до хлопців ставлюся більш вимогливо, бо вважаю, що чоловік має їздити бездоганно.
– А чоловіки – кращі водії?
– Аж ніяк! Я намагаюся вчити так, щоб і дівчата не відставали.
– Є люди, які не стануть хорошими водіями, хоч як їх не навчай?
– Таких дуже мало. На моїй пам’яті лише двоє. Ніби, як-то кажуть, розжовуєш усе, багато разів повторюєш, а в них нічого не виходить. Хоча працювати з людьми, які до курсів жодного разу не сиділи за кермом, теж складно. Буває, що половину занять витрачаємо лише на те, щоб вони збагнули, як потрібно діяти. І тільки після цього у них виходить. А може бути й так, що людина сіла і поїхала. Усе індивідуально.
– Як ставляться водії одне до одного? Чи спішать на допомогу, якщо, бува, щось станеться?
– Порівняно з минулим роком ситуація погіршилася. Їздять, кому як заманеться. Всі розуміють, що за кермом навчальної машини людина, яка не може швидко зорієнтуватися в ситуації, і все одно підрізають і не пропускають, особливо важко порозумітися з водіями маршруток. На жаль, здебільшого взаємоповаги немає.
– Що хотіли б побажати колегам до свята?
– Будьте уважні на дорозі, ні цвяха, ні жезла, а також широкого, рівного шляху і, звісно, здоров’я, щастя та усіляких гараздів!

Ірина Осташко, "Деснянка вільна"
Фото автора

Регион: 
Чернигов и область
Наталія Мандрика — перша чернігівська  леді-інструктор