Серед вихованців видатного спортсмена з Любеча Петра Денисенка був і Юрій Рибчинський


Серед вихованців видатного спортсмена з Любеча Петра Денисенка був і Юрій Рибчинський

Серед видатних спортсменів, які залишили помітний слід у спорті в 40–50 роки минулого століття, значиться й ім’я нашого земляка Петра Денисенка. Захоплення спортом у Петра Денисенка з’явилося ще у школі. Він був активним членом фізкультурного гуртка. Жодне шкільне змагання не минало без його участі. Не­одноразово захищав спортивну честь на різних міжшкільних змаганнях.
У ті роки Петро не надавав переваги якому-небудь виду спорту. Із однаковим задоволенням ходив на лижах, бігав на ковзанах, плавав, займався гімнастикою, грав у волейбол, футбол. Серед своїх однолітків вирізнявся силою, спритністю, швидкістю, а ще наполегливістю: якщо за щось брався, то не кидав до тих пір, поки не досягав мети.
Після закінчення школи вступив на навчання до вузу в Дніпро­петровську. На новому місці активно брав участь у спортивному житті колективу. Одного разу після змагань до нього підійшов тренер і почав детально розпитувати про те, як він займається спортом, як тренується. Денисенко про все розповів. Дізнавшись про захоплення багатьма видами спорту, співбесідник сказав:
– Для загального фізичного розвитку чудово, але щоб досягти високих результатів, потрібно сконцентруватися на чомусь одному. Я давно спостерігаю за тобою і мені здається, що твоє спортивне покликання – легка атлетика, а конкретно – десятиборство. Якщо хочеш, можемо почати тренування.
Цей день став початком творчої дружби тренера і спортсмена.
Що таке десятиборство? Сама назва підказує, що це 10 видів легкої атлетики. Змагання тривають два дні: 5 видів – першого і 5 – другого дня. Десятиборство передбачає біг на 100 метрів, стрибки в довжину, штовхання ядра, стрибки у висоту, біг на 400 метрів; наступного дня – біг на 110 метрів із бар’єрами, метання диску, стрибки з жердиною, метання списа, а також біг на 1500 метрів. Як бачимо, спортсмен, який займається десятиборством, має вміти і швидко бігати, і високо й далеко стрибати, чудово метати різні легкоатлетичні снаряди.
Почалися регулярні тренування. Щоб виробити потрібну для десятиборця гнучкість і спритність, Петро займався гімнастикою, багато уваги приділяв силовим вправам, одночасно вивчав техніку низького старту, елементи стрибків і метання. Попри інтенсивні тренування, самопочуття було хороше. Цьому сприяло суворе дотримання режиму.
«Бойове хрещення» з десятиборства для Денисенка відбулося на міських змаганнях. Йому вдалося посісти перше місце. Але він залишився незадоволений результатом, бо вважав, що міг виступити краще, якби не заважало хвилювання.
Із кожним стартом від обласних до всесоюзних змагань міцніло в Петра відчуття впевненості, вироб­лялося вміння мобілізувати себе, раціонально розподіляти сили, психологічно долати труднощі.
Наскільки це загартувало Дени­сенка, довелося перевірити досить швидко: фашистський чобіт ступив на територію нашої країни. Воював Петро сапером у піхотному полку. Накази виконував чітко, бо саперу інакше й не можна. Під час нічних марш-кидків умів на коротких привалах засинати на снігу у великий мороз, так і не застудившись.

Він помітив у собі ще одну позитивну для бійця рису, набуту у спорті: психіка спортсмена така, що у складному бойовому стані він підсвідомо хоче бути першим, хоче взяти на себе ініціативу. При мінуванні останню, найважчу операцію по встановленню детонатора з маскуванням, Денисенко брав на себе. Він відчував при мінуванні і розмінуванні межу ризику, переступати яку смертельно небезпечно.
Не раз йому допомагала хороша фізична підготовка. У своїх спогадах він описав подію, яка сталася під Кіровоградом. Надійшов наказ поставити збоку від дороги мінне загородження. Вибухівку потрібно було нести на собі. Денисенку, як командиру відділення, треба було показувати приклад. Всі взяли по дві міни, найбільші ентузіасти – по чотири, а Петро – вісім: по дві у руки і по дві на ремені через плечі. 40 кілограмів заліза. Та ще й у зимовому одязі. Йти було важко, але він доніс вантаж. А потім із бійцями замінував об’єкт.
У ці грізні роки в Денисенка залишалася мета, яка посилювалася з просуванням фронту на Захід, – коли все закінчиться, знову зайнятися спортом.
Нелегко було починати тренування після чотирьох років, проведених в окопах. Петро розумів, що лише всебічна фізична підготовка, нагромадження сил і витривалості, невтомна робота допоможе відновити спортивну форму. Тому відразу після демобілізації і повернення до Дніпропетровська, почав тренуватися з особливим ентузіазмом.
Чемпіонат СРСР 1945 року відбувався у Києві. Напередодні було багато прогнозів. Успіхи пророчили москвичам Сергію Кузнєцову, Гаврилу Коробкову, Олександру Дьоміну, які були у відмінній спортивній формі. Серед можливих фаворитів прізвище Денисенка не згадувалося. Петро прагнув не звертати увагу на такі прогнози і налаштовувався на боротьбу за призові місця. З цим екзаменом на атестат спортивної зрілості Денисенко справився. У підсумку набрав 6160 очок і посів третє місце.
Хоча і високе досягнення, та атлет і не думав зупинятися на досягнутому.
Зимові й весняні тренування в 1946 році фізично зміцнили Дени­сенка й підготували до головного, літнього, сезону. Гене­ральним мірилом для спортсмена став чемпіонат країни в рідному Дніпропетровську. Початок змагань склався для Денисенка вдало. З хорошим результатом пробіг 100 метрів, вдався стрибок у довжину, далеко штовхнув ядро. В кінцевому результаті набрав 6660 очок і став чемпіоном СРСР.
Окрилений успіхом, Петро через кілька годин спробував себе в бігу на 110 метрів із бар’єрами і зумів завоювати срібну медаль.
У непоганій спортивній формі підійшов Денисенко й до чемпіонату СРСР 1947 року. Та не все склалося так, як гадалося. Він зумів посісти лише третє місце в десятиборстві і так само заявити про себе в бігу на 110 метрів із бар’єрами.
Як студент Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту, він двічі брав участь у міжнародних студентських іграх під час фестивалей демократичної молоді в 1949 році в Будапешті, де встановив новий рекорд України в десятиборстві – 7287 очок, і в 1951 році в Берліні. Серед післявоєнних міжнародних спортивних змагань міжнародні студентські ігри стали одними із значимих і за кількістю учасників, і за різноманітністю програми, а також за рівнем виступів.
Особливо полюбляв Петро стриб­ки з жердиною. Часто під­корю­вав висоту в 4 метри. Та далі цієї позначки не рухався.
– В чому причина? – звернувся він до тренера Зосима Синицького.
– Потрібно ритмічно правильно поєднувати розбіг із моментом відштовхування, – відповів той. – Над цим і будемо працювати.
Наступного дня почали тренуватися за новим графіком – шість разів на тиждень. Спортсмен виконав тисячі спеціальних вправ для розвитку гнучкості, сили. Щоб виробити рухомість і спритність, багато грав у баскетбол, волейбол. Чимало часу провів на гімнастичних снарядах, разом із борцями змагався на килимі.
Стрибки із жердиною тривають зазвичай довго. Пояснюється це тим, що одні учасники підготовлені до цього складного виду гірше, інші – краще. Хто відчуває себе сильнішим, той має чекати, поки відстрибають усі, а час іде... Петро Денисенко розпочав із 4 метрів 5 сантиметрів. Зупинився, коли взяв 4,25 – новий рекорд України, що перевершив довоєнний рекорд харків’янина Гаврила Раєвського. Сталася ця визначна подія в липні 1951 року. А у вересні цього ж року наш земляк перервав монополію Миколи Озоліна на володіння рекордом СРСР, здолавши 4,37. З цього стрибка почалася ера металевих жердин, виготовлених у Швеції. До цього всі стрибуни долали висоти за допомогою бамбукових снарядів. І Денисенко також. (До речі, тепер жердини пластикові).
У липні 1952 року у столиці Фінляндії Гельсінкі проводилися XV Олімпійські ігри. А за місяць до цього в Києві відбувся чемпіонат СРСР із легкої атлетики, де Денисенко впевнено переміг суперників із результатом 4,30 і забронював місце у збірній. Невдовзі йому підкорився і європейський рекорд – 4,42. Отже, він серйозно розраховував на олімпійську медаль.
Змагання на олімпійському стадіоні розпочали 25 атлетів. Петро Денисенко не пропускав жодної висоти. З першої спроби долає 4,30, потім так само легко бере 4,40. Такий результат і у шведа Регнера Лундберга. Бронзову нагороду здобуває саме він, бо за сумою спроб на всіх висотах витратив на одну менше. На подальших Олімпіадах радянські «жердинники» не змогли поліпшити результат Денисенка, і лише в 1980 році в Москві Олександр Волков став срібним призером.
На злеті своєї спортивної кар’єри Денисенко й надалі продовжував радувати: встановив два європейських рекорди у стрибках із жердиною – 4,44 і 4,46, виграв чемпіонат країни. Так тривало до 1956 року.
Коли довго, із задоволенням і не без користі займаєшся будь-якою справою, то насамкінець ловиш себе на думці, що нагромаджений досвід може знадобитися не лише тобі одному. Тому після закінчення спортив­ної кар’єри Петро Денисенко став тренувати юних у київській ДЮСШ №3 (серед його вихованців був і знаменитий тепер в Україні поет Юрій Рибчинський). Та тривало це недовго, бо його запросили опікуватися китайськими спортсменами (1958-59 роки). Повернувся додому, де почав працювати начальником управління легкої атлетики спорткомітету УРСР. І його заслуга в тому, що на світову арену вийшли такі чудові українські легкоатлети, як Валерій Борзов, Микола Авілов, Сергій Бубка, Анатолій Ярош, Євген Аржанов та багато інших.
Для всіх Петро Денисенко залишався незвично людяним, добрим, людиною великої сили волі і уміння досягати поставленої мети. Людиною з великої літери.

Досьє
Петро Денисенко народився 13 вересня 1920 року в Любечі Ріпкинського району.
Заслужений майстер спорту, заслужений тренер СРСР і УРСР, суддя всесоюзної категорії, заслужений працівник культури України.
Учасник XV Олімпійських ігор (1952).
Учасник Всесвітніх студентських ігор у змаганні з десятиборства: у Будапешті (1949, чемпіон), у Берліні (1951, срібний призер).
Дворазовий чемпіон СРСР у стрибках із жердиною (1952, 1954) і в естафеті 4х400 м (1948-1949), чемпіон СРСР у десятиборстві (1946).
Призер чемпіонатів країни: у десятиборстві (1945, 1947–1950), бігу на 110 м із бар’єрами (1946-1947, 1950), стрибків із жердиною (1948-1949, 1951, 1955), у бігу на 400 м (1949).
Триразовий рекордсмен Європи у стрибках із жердиною (1952–1954).
Рекордсмен СРСР у стрибках із жердиною (1951–1954) і в естафеті 4х400 м (1948 і двічі у 1949).
Його результати входили в десятку кращих у світі: у десятиборстві (1946, 1948–1951) і у стрибках із жердиною (1951–1954).
Нагороджений орденами Вітчизняної війни, Червоної Зірки і медаллю «За відвагу».
Помер у серпні 1998 року.

Віктор БЕРЕГОВИЙ, "Деснянка вільна"

Регион: 
Репкинский район
Серед вихованців видатного спортсмена з Любеча Петра Денисенка був і Юрій Рибчинський
Серед вихованців видатного спортсмена з Любеча Петра Денисенка був і Юрій Рибчинський