Завідувач травматологічним відділення Сергій Кушнір: «Не втрачайте надії. А ми у цьому допоможемо»


Завідувач травматологічним відділення Сергій Кушнір: «Не втрачайте надії.  А ми у цьому допоможемо»
Телефоную за номером, що «виловив» у довідковій:
– Перепрошую, друга міська лікарня, травматологічне відділення? От і добре…
Звичайно, читач здивується, що ж тут хорошого? Але не поспішайте з виснов-ком. У мене був інший привід.
– Чи можу почути завідувача? – роблю солідний наголос.
У слухавці ж – близьке до категоричного: «Він дуже зайнятий. У нього лише кілька вільних хвилин».
– Це з газети «Деснянка вільна». Хотів би з ним зустрітися.
– Причина?
Пояснюю поспіхом.
– Завтра після чотирнадцятої влаштує?
– Мабуть, із Сергієм Петровичем і розмовляю!
– Так і є.

З повагою і вдячністю

Навіть на відстані простота і добре почуття гумору наблизили мене до цієї людини. Хоча він міг би й повестися інакше, вип’ятивши власне «я»: посада у Кушніра – престижна у місті, і авторитет професіонала-хірурга в нього неабиякий.
Краєм вуха наш коротенький діалог почув мій колега.
– Чи, бува, не з Сергієм Петровичем Кушнірем розмовляв? – несподівано поцікавився.
– Вгадав, – дивуюся запитанню.
– Він мене оперував.
– Отакої! Розкажи…
– Під Прилуками у серпні 2008-го я потрапив у ДТП, – розповідає товариш. – Лобове зіткнення автомобілів. «Швидка» доставила мене до районної лікарні. Був біль, був розпач. Ще й почув, наче крізь сон: «Безнадійний. До кінця днів у інвалідному візку їздитиме». І це у мої роки!
Наступного дня рідні найняли машину і відвезли мене до Чернігова. Діагноз – перелом вертлужної впадини (тазовий суглоб).
Півтора місяця ніякий лежав на витяжці. Гиря на нозі – 15 кг. Кушнір же повернув мене до повноцінного життя. Була надскладна кількагодинна операція. Потім 2,5 місяця – реабілітація… Другим своїм рятівником вважаю лікаря Сергія Титова. З вдячністю пам’ятаю всіх, хто мене доглядав, допомагав одужати. І тепер, час від часу, повертаюся до лікарні для підживлення суглоба.
З душею і вдячністю написала свого першого листа до нашої редакції жителька Чернігова, медик із піввіковим стажем Валентина Сало про колектив обласного кардіологічного диспансеру, де вона постійно лікувалася. Навіть вірш «наримувала» на зразок пісні «Не помни о секундах свысока».
На жаль, стався нещасний випадок, і Валентина Олександрівна з тяжким переломом стегна опинилася на лікарняному ліжку травматологічного відділення другої міської лікарні. Їй вдало зробили операцію, і хоча вік у жінки далеко не молодий, кістки «не тримають», та вона потроху ходить і щодня молиться Богові за здоров’я хірурга Андрія Високоморного та всього колективу травматологічного відділення – від лікарів до санітарок.

Коротко про різне – із завідувачем відділенням

…Теми нашої бесіди з Сергієм Кушнірем були різного спрямування, зокрема й проблемні. Але вирішити головні питання на місцевому рівні – неможливо. Тож і не буду марно тиснути «на мозоль».
– У чому специфіка Вашої роботи?
– Нас не випадково називають слюсарями по кістках, – усміхається у вуса Сергій Кушнір.
І як доказ виклав на стіл кілька болтиків та різних деталей-кріплень.
– Під діаметр болтика застосовуємо і відповідне свердло. Помилятися не можна.
– А чи дорогий у вас «товар»? – киваю на деталі.
– Ось ця, наприклад, титанова, коштує 8 тисяч гривень.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
– Що ж порадите, аби зменшити ризик та уникнути травм, і, зрештою, матеріальних витрат?
– Скажу в загальних фразах. Більше рухайтеся (а в ожеледицю обов’язково вдягайте взуття з нековзкою підошвою), займайтеся фізкультурою і спортом, раціонально і корисно харчуйтеся, киньте палити і зловживати спиртним (майже 10 відсотків наших пацієнтів торік травмувалися в стані алкогольного сп’яніння). Будьте уважні і не легковажте: багато випадків побутового травматизму, особливо під час роботи на деревообробних верстатах…
– А скільки пацієнтів пролікували на стаціонарі минулого року?
– 275.
– Чимале навантаження на персонал. Кого Ви особливо відзначите?
«Ми – одне ціле»
– Я не можу, не маю права когось вирізняти з колективу, – з пафосом зазначив керівник. – Нас шістдесят, але ми – одне ціле. Хоча, як виняток, двох назву. І тільки через певні дати: 11 січня ми відзначили 50-річчя старшої медичної сестри Ольги Пекур, а тільки ось – 59 років найстаршого лікаря відділення Володимира Шурубенка.
Зі згоди завідувача ми побували у травмопункті – складовій травматологічного відділення.
«Це – наш форпост», – пригадалися слова Сергія Петровича. З цим не можна не погодитися, тут, як на передовій. Потік «поранених» не припиняється.
– З 1-го січня і до сьогодні до нас звернулося по допомогу майже півтори тисячі чоловік, – констатує медична сестра травмопункту Лідія Німчик. – Основна причина – вуличний травматизм. Більшість потерпілих – з переломами. В середньому за добу приймаємо 80 травмованих. Комусь треба надати першу медичну допомогу, а комусь потрібне екстрене хірургічне втручання.
– Словом, у вашого колективу всі ланки надійні.
– І якщо вже з кимось станеться нещастя, не втрачайте надії. А ми вам у цьому допоможемо, – запевнив Сергій Кушнір.
Олександр ФАЛЬЧЕВСЬКИЙ
Фото Віктора КОШМАЛА
Колектив травматологічного відділення Чернігівської міської лікарні №2 (фото з архіву Сергія Кушніра)
 
 
Регион: 
Чернигов и область
Завідувач травматологічним відділення Сергій Кушнір: «Не втрачайте надії.  А ми у цьому допоможемо»