Успішні українці міняють комфортне життя в Україні на труднощі за кордоном


Успішні українці міняють комфортне життя в Україні на труднощі за кордоном

Рейс Амстердам-Київ. На борт сідають практично одні українські заробітчани. Їх визначаєш одразу: за манерою одягатися, за великими сумками, які вони намагаються видати за ручну поклажу, за жвавим говором і усміхненим обличчям - вони їдуть додому, відвідувати рідних та близьких. Вони їдуть відпочивати, після місяців, а в деяких випадках – років важкої праці…

Для багатьох аеропорт Амстердама - Схіпхол, стикувальні ворота, свого роду точка зустрічі українських заробітчан, які працюють в найрізноманітніших куточках світу.

За офіційними даними сьогодні за кордоном живе і працює близько трьох мільйонів українців, за неофіційними близько 20 мільйонів (втім, в дану цифру, швидше за все, входять і представники українських діаспор за кордоном). "За експертними оцінками, зараз за кордоном працюють до трьох мільйонів українців, які ввозять в Україну близько 7 мільярдів доларів щорічно", - говорить Тетяна Петрова, експерт з питань трудової міграції.

Найбільше українців, за різними даними, виїхали в Італію, Німеччину і Росію.

Найбільше українок працює в сфері обслуговування: покоївками, прибиральницями, офіціантками. Популярні мешканки нашої країни і в якості доглядальниць. Чоловіки переважно задіяні в будівництві.

Найчастіше в пошуках кращого життя та заробітку виїжджають жителі Західної України. Як правило, це люди у віці 35-45 років, які встигли зрозуміти, що особливих накопичень на старість в своїй країні вони не зроблять.

Але в останні роки намітилися такі тенденції і в інших частинах нашої країни. Змінилася і вікова група серед потенційних емігрантів. Все частіше виїхати хочуть  представники молоді. Так, за даними компанії HeadHunter, більше 90% українських фахівців з вищою освітою мають чіткий намір емігрувати або ж розглядають перспективи працевлаштування за кордоном. Найпривабливішими для еміграції вважають країни Європи (63%), США або Канаду (42%), Австралію (20%) та Росію (14%).

У пошуках гарантій

Головними причинами виїзду молоді за кордон, за інформацією компанії HeadHunter, є відсутність гарного майбутнього для себе і своєї сім'ї в Україні (71%), низький рівень оплати праці (44%), відсутність умов для професійної самореалізації (41%) та нестабільна політична ситуація (34%).

Для Тамари та Ігоря Луценків головним чинником еміграції стало майбутнє їхніх дітей. Народивши первістка, подружня пара зіткнулася з корупцією у пологовому будинку.

"Я бачила молодих мам, у яких не було грошей, щоб "подякувати" лікарям і медсестрам... До них ніхто не підходив", - згадує Тамара. Ця подружня пара виїхала в Австралію. "Ми довго обирали країну, враховували рівень бюрократії, комфорт проживання, середній рівень зарплат, ментальність жителів, клімат... Сонце і вода - це важливо для нас, бо ми кримчани", - ділиться Ігор Луценко.

Щоб виїхати в Австралію, вони продали в Ялті приватний будинок з ділянкою - за 300 тисяч доларів. Роботу за кордоном знайшли там лише через півроку - за цей час вони витратили близько 50 тисяч доларів. Тамара закінчила курси медсестер, а Ігор влаштувався IT-спеціалістом в одну з телефонних компаній. Навички, набуті в Україні, їм не знадобилися. Тамара працювала в одному з піар-агенств, Ігор - менеджером у невеличкому українському банку.

"Ми втратили в комфорті, у своїх звичках і нам напевно все ще не просто, але от наші діти скажуть нам спасибі", - впевнене подружжя Луценків.

Киянка Олена Кондрашова живе в Мілані, їй в цьому році виповнилося  34 роки. В Італію вона виїхала відразу після закінчення університету - десять років тому. "Червоний диплом викладачки російської мови і літератури мені там не згодився, я поїхала мити посуд, прибирати квартири італійських багатіїв. У порівнянні зі своїми одногрупницями, які пішли працювати в київські школи, я заробляла величезні гроші, за три роки назбирала на гостинку в Києві", - пригадує Олена.

Втім, гостинка їй не знадобилася - багато років поспіль вона її здає. З Італії до України повертатися не хоче. Зараз вона вчиться в італійському виші на піар-менеджера, нещодавно отримала посвідку на проживання, працює у великій меблевій компанії. Відповідає за постачання товару на ринки СНД. Киянка заробляє в місяць 2,5 тисячі євро.

"Це не так багато, на минулорічній італійській меблевій виставці я познайомилася з українськими бізнесменами, у них є меблеве виробництво в Україні. Вони були готові мені запропонувати більше грошей, ніж мені платять італійці і забрати до Києва. Обіцяли високу посаду, але я відмовилася. Згадала почуття дикої незахищеності, яке мене переповнює в Україні: лікарі, міліціонери, чиновники - всі, хто за родом діяльності повинен захищати тебе, твої інтереси і твоє здоров'я, як мені здається, тільки і намагаються нашкодити тобі. Я їх боюся", - ділиться Олена.

Єдине, про що жалкує жінка - вона не стала педагогом. "Мені завжди подобалася ця професія, впевнена - я могла б дати українським дітлахам дуже багато", - із сумом резюмує нинішня мешканка Мілану.

Не всім до серця

Втім, далеко не всім живеться добре за кордоном. Наприклад, Андрій Куценко, програміст з Харкова, планує в наступному році повернутися з Голландії до України.

"В Амстердамі все дуже дорого, зарплата за вирахуванням податків - майже така ж, як я заробляв у Харкові, на роботу потрібно ходити кожен день і не спізнюватися, в Харкові - я міг спокійно працювати вдома, звичаї жителів мені тут не зрозуміти... І взагалі, мені сонця тут не вистачає", - перераховує мінуси закордонного життя Андрій Куценко.

Брати Степан та Максим Лещенки, українські дизайнери, теж не особливо задоволені життям у Франції. Там їм доводиться вчитися та багато працювати, щоб прийти до звичного рівня життя. "Це життя на витривалість, і грошей зовсім не вистачає. Ось довчимося, зробимо ще пару хороших проектів і повернемося. У Києві на таких як ми буде черга, а тут таких як ми - сотні. Та й в грошах ми виграємо на батьківщині", - вважає  Степан Лещенко.

"Повернутися назад хочуть зазвичай ті, хто мав якийсь високий певний статус на батьківщині. Наприклад, тому ж журналісту, який зробив собі ім'я на батьківщині, якщо мова йде не про свідомий дауншифтинг, нелегко буде піти на пониження статусу і, скажімо, почати де-небудь у США продавати кекси в придорожньому кафе", - вважає Олена Довга, психолог.

"Все дійсно потрібно зважити: причини, через які їдеш, ймовірність працевлаштуватися за фахом, законодавчі моменти, чи зможеш ти звикнути до життя за кордоном", - говорить Олександр Кузін, киянин, який два роки тому емігрував до Норвегії. Тут у нього була невелика будівельна компанія - він будував котеджі. У нього був великий приватний двоповерховий будинок у Вишгороді та дві машини на сім'ю, дві його маленькі доньки-близнюки навчалися в престижній гімназії, а дружина могла дозволити собі не працювати. Там все довелося починати з нуля: діти вчаться у звичайнісінькій школі, будинок Кузіни орендують, з власного транспорту – лише велосипеди…

Працює не тільки Олександр, але і його дружина. "Чому виїхав? Тут прекрасна екологія, а у двох моїх дочок - астма. У Норвегії нападів майже не буває. Медицина на вищому рівні, годують у безкоштовній школі так, як у хороших київських ресторанах. Наприклад, вчора на обід давали червону рибу та картоплю. На десерт - фрукти", - розповідає Олександр. І в той же час він визнає: життя пересічному українцеві тут здасться нудним і трохи дивним. "У будні ніхто ввечері не гуляє, дні народження святкувати не прийнято, сусід запросто на тебе може накатати скаргу про жорстоке поводження з дітьми, якщо побачить, що ти просто легенько ляснув власну дитину на вулиці по попі. А за те, що я переплутав двічі контейнери для збору сміття - їх тут по шість штук для різного сміття, мене оштрафували на 600 євро", - говорить Кузін.

Погодьтеся, до цього не кожен житель нашої країни може звикнути.

Світлана Єрьоміна

tsn.ua

Успішні українці міняють комфортне життя в Україні на труднощі за кордоном

Читайте также